А чи знали ви, хто відкрив у Бориславі великі, найбільші у світі, родовища озокериту (земляного воску)? Це зробив Йозеф Хеккер (Геккер) ще на початку ХІХ століття. Тоді він, гірничий технік з Праги приїхав в Дрогобич на роботу до солеварні. В той час озокерит застосовували в медицині для виготовлення свічок, мастильних матеріалів , вуглецевого паперу (кальки), а також для герметизації телеграфного кабелю , прокладеного по дну Атлантики. Незабаром видобуток озокериту принесе фантастичний дохід. На цьому зароблять величезні статки, серед них і Роберт Домс, відомий власник львівського пивоварного заводу.
Друге відкриття Геккера було кам’яна олія або попросту – нафта. Звичайно, ці поклади “кам’яної олії” були відомі і використовувались в невеликих масштабах від давна, але Гекер знайшов широке застосування для ропи. Вже в 1810-1814 рр. разом з іншими працівниками австрійських солеварень у Галичині він виробляв прототип асфальту з сирої нафти. Таким чином, побічний продукт, дистилят, спочатку вважався непридатним для використання, але пан Йозеф швидко знайшов застосування для цього “залишку”, оскільки він виявився чудовим для освітлення. Написаний ним у 1820 р.. у Віденській політехніці «Тракрат про кам’яну олію в Галичині» стала першою науковою роботою на цю тему.
А потім було так: Гекер отримав вигідний контракт на поставку “світної олії” для освітлення віденських залізниць та міста Праги. На жаль, через жахливий стан доріг у Галичині, він не зміг вчасно виконати дати доставки (де асфальт, який він виготовив?), але контракт таки був втрачений.
І все ж, здібності пана Йозефа Гекера та зв’язки Абрахама Шрайнера дозволили їм вигідно продавати очищений озокерит в Російську імперію, який використовували для виготовлення церковних свічок (на чому Гекер і здобув свій статок).
Озокеритна лихоманка розпочалась з 1860 року завдяки діяльності підприємців Домса, Йозефа Гекера. Починаючи з 1861 року на тереторії Борислава діяло близько 6 тисяч копанок різних потужностей. Так в Бориславі протягом року видобували понад 2550 тонн озокериту та гірського воску. Така ситуація та “хижацькі” методи видобутку привели до виснаження верхніх озокеритних покладів та зменшення попиту на нього після прокладання трансатлантичного кабелю до Америки??. Починаючи з 1906 року в Бориславі діяло лише 2 великі озокеритні шахти: “Борислав- I” та “Борислав II “.
До речі, телеграфний, а потім і телефонний_кабель з Європи ?? до Америки, прокладений дном Атлантичного океану , служить людям уже понад сто років насамперед завдяки тому, що він ізольований бориславським озокеритом. До прокладки трансатлантичних телефонних кабелів зв’язок між Європою і Америкою ?? здійснювався за допомогою довгохвильового радіозв’язку 〰 . Вартість послуги становила 9 фунтів стерлінгів за 3 хвилини.
Перший трансатлантичний телеграфний кабель було прокладено ще в XIX столітті для забезпечення телеграфного зв’язку між континентами. Ініціатором і організатором прокладки кабелю був американський підприємець і фінансист Сайрус_Вест_Філд. Хоча експедиції, яка пройшла 1857-1858 рр. вдалося прокласти кабель, вже за декілька тижнів він вийшов з ладу (ймовірно, у зв’язку з порушенням ізоляції).
Протягом наступних 10 років було зроблено ще п’ять спроб і врешті вдалося прокласти відразу декілька трансатлантичних телеграфних ліній з більшою довговічністю . Для ізоляції в ті часи використовували озокерит, який постачався з бр. 1919 р. число кабелів досягло 13 ізольованих нашим озокеритом, і більшість з них належали Великій Британії .
Ігор Романюк, Лідія Мазурчак